Одного разу, в кінці весни, моя однокласниця запросила підмінити себе на роботі. Тоді я ще не знав що значить аніматор. Прийшовши за адресою, повідомивши від кого я, мене швидко одягли і коротко ввели в курс справи. Толком нічого не зрозумівши я відправився у двір житлового будинку, де відбувалося свято. Конкурс за конкурсом посмішки дітей, їх радість і чарівний сміх настільки підкріплювали мене, що здавалося я нескінченно зможу клоунствовать.
Тим же влітку, мені пощастило попрацювати вожатим дитячого табору в Криму. Хоча, я спав всього за 3-4 години, але сили, навіть не думали закінчуватися. Діти самі відкриті і чесні істоти на планеті. Їх очі повні радості і обожнювання надихають тебе на створення атмосфери, де вони можуть безперервно веселиться. Це як замкнене коло - ти створюєш умови для їхнього щастя, а натомість вони дарують тобі свої палаючі очі і нескінченну енергію.
Що сказати про роботу - пекельний графік. Вставав о 6 ранку, різко вмиватися і на ранкову планірку, де ми обговорювали вчорашні помилки і сьогоднішній графік. Я, як вожатий, відповідав за всі проблеми свого загону, а також за кілька вечірніх заходів. Якщо на секундочку замислюєшся про обсяг роботи - голова обертом: від розбудити до погодувати, від - Вася, надінь картуз до - Маша, економ воду(Вода в Криму на весь золото). А якщо тобі траплялися в загоні зовсім малюки (7-8 років) то це означало одне - постійне стеження.
- Микита, рушник після душу не клади в сумку, а развешивай на мотузку!
або
- Саша, не можна носити одну майку весь тиждень!
Часом доводилося прати всі речі за дітей, адже повсюдно перуть у родинах мами або пральні машини, яких у таборі немає. Загалом, лягали вожаті в годину, а то і взагалі "батрачили" до ранкової зорі.
Ще один пунктик страждання вожатого - це походи в гори. Тут вже серйозне питання безпеки. Гори Криму це дуже небезпечний вид туризму. Слизькі камені, виснажлива вологість і круті підйоми для маленьких дітей ще те випробування, але для
вожатого це втричі нелегко. Стежити за тим, щоб кожен з двадцяти твоїх дітей не відставав, щоб вчасно міняли вологі від поту майки, (в горах сильні вітри і застудитися як два пальця), вмовляти ниючих йти далі - катастрофа.
Табір загартував мене на дитячому терені, і тепер я аніматор. Працюю на дитячих святах, зазвичай днями народження і нових роках. Робота з дуже гнучким графіком і "дорослими" умовами. Дітей, в середньому, від 10-ти до 25-ти - група в садку або шкільний клас. Буває, звичайно, і замовлення на квартирах, де можуть бути і два, і три дитини, а буває і цілий район чи село діточок, коли нас запрошують працювати на відкриття комерційних закладів (аптеки, супермаркети тощо).
Зовсім недавно, вступивши на факультет журналістики, я влаштувався позаштатним репортером у національній газеті. Тематику вибрав культуру, бо тільки в ній бачу хоч щось конструктивне. Політика, економіка - суцільний дисбаланс та колізії.
Отже, першим моїм матеріалом став репортаж з етно-джаз фестивалю. Такого масштабу музичних барв, я ще не чув. Понад 10 країн представили свої варіації джазу на одній сцені за тиждень вечорів. Мене переповнювало всіх і відразу, але завдання записувати всі деталі концертів я виконував як слід, паралельно фотографуючи найяскравіших виконавців. Після дебютного матеріалу, я загорівся культурної темою і тепер по можливості не пропускаю ні один концерт або спектакль.
